Історія людства знає багато воєн. Але військовий ураган, який увірвався на нашу землю 22 червня 1941 року, був особливо нещадним і руйнівним. Наша земля прийняла на себе масований удар, озброєних до зубів гітлерівських полчищ. Разом з усім народом піднялися на захист і жителі Попаснянського району.
У перші дні війни тисячі попаснян звернулися до райвійськкомату і в місцеві ради з проханням направити їх в діючу армію. Для забезпечення тилу було сформоване народне ополчення, основу котрого становили трудящі Попаснянського вагоноремонтного заводу і одинадцять винищувальних загонів, призначених для боротьби з ворожими диверсантами, особливо на залізниці. Тисячі попаснян щодня виходили на риття окопів, облаштування протитанкових загороджень, ліквідацію пожеж після ворожих бомбардувань.
Залізничники Донбасу менш ніж за місяць обладнали 30 бронепоїздів, які брали активну участь в оборонних і наступальних боях. Вагомий внесок у створення бронепоїздів, формування команд для них внесли Попаснянські залізничники П.А. Лакутін, М.І. Ковтун та інші.
Попасняни сформували роту протиповітряної оборони, укомплектували евакошпиталь на 300 койкомісць, передали військовим частинам понад 100 автомашин різних марок.
На робочих місцях багато жінок замінили чоловіків, які пішли на фронт. Вони водили поїзди, працювали на полях і фермах, в цехах підприємств.
Коли у жовтні 1941 року над Попасною і всім районом нависла загроза німецької окупації, почалася евакуація на схід країни обладнання локомотивного і вагонного депо, вагоноремонтного і скляного заводів, майна і худоби. Для роботи в тилу було відправлено 2500 робітників.
Разом з воїнами 12-ї армії на підступах до Попасної відважно билися бійці місцевого винищувального загону під командуванням П.Є. Сірого. Двадцять з них полягли на полі бою. Про це нагадує гранітна меморіальна плита, встановлена на площі Героїв у Попасній.
16 листопада 1941 року нацистські війська зайняли місто Попасна, в тому ж місяці ними було окуповано більшість населених пунктів району. Почався найжахливіший період в житті місцевого населення.
Насаджуючи «новий порядок», окупанти здійснювали людиноненависницьку політику. Ось лише деякі факти з далеко не повного переліку їх кривавих злодіянь. Поблизу селища Комишуваха були вбиті ні в чому не винні робітники шахти «Карбоніт» И.У.Поздняков, К.М. Каліберда, М.А. Білицький. У селі Новоолександрівка розстріляли працівника військової комендатури залізничної станції Попасна Ф.Я. Сопельніченко і чергового коменданта станції Жука. 48 мирних жителів – людей похилого віку, жінок, дітей – були знищені за «непокору» в селі Новоіванівка.
У квітні 1942 року німецькі солдати здійснили жорстокий акт. З автоматами в руках вони погнали 75 дітей і підлітків на прочісування замінованого Рубащанського лісу, що на околиці міста. Ні прохання про помилування, ні плач і крики збожеволілих від страху дівчаток і хлопчиків – ніщо не зупинило варварів. Стріляючи в повітря, вони гнали свої жертви в ліс. Одна за одною рвалися міни - і падали на землю закривавлені тіла ... 37 трупів звезли вбивці у двір школи. Багато дітей і підлітків були важко поранені, покалічені і на все життя залишилися інвалідами.
Кривава драма розігралася і в селі Голубівка, де гітлерівці стратили понад 400 чоловік. За час свого перебування у Попасній вони розстріляли і закатували 937 чоловік.
У перші ж місяці окупації попасняни почали боротьбу із загарбниками. На території Попаснянського району діяли партизанські загони, підпільні групи. Чимало жителів району виконували в тилу німців роль розвідників.
Розвиваючи наступ в ході Донбаської операції, 259-та, 266-та і 279-та стрілецькі дивізії 3-ої гвардійської армії 2-3 вересня 1943 року звільнили місто Попасна та всі населені пункти району від німецько-фашистських загарбників.
За час окупації району було завдано величезної шкоди. У місті був зруйнований вагоноремонтний і скляний заводи, локомотивне і вагонне депо, лікарня, поліклініка, п'ять шкіл, Палац культури, виведений з ладу залізничний вузол, зруйновано велику кількість житлових будинків. У 40 селах району розграбовано або знищено майно, вивезені в Німеччину залишки насіннєвого зерна і худоби, спалені школи, клуби, бібліотеки.
Ще йшла війна і далеко було до перемоги, а трудящі фронту вже почали відновлювати зруйноване господарство. На тринадцятий день після звільнення через станцію Попасна пішли поїзди у напрямку до фронту. Спільними зусиллями були пристосовані зруйновані школи, де оновилися регулярні заняття, почали працювати лікарні, клуби. До кінця 1943 року розпочали діяльність вагоноремонтний завод і швейна фабрика, в лютому 1944 року налагодив роботу склозавод…
За роки війни з Попаснянського району пішло на фронт понад 9 тисяч воїнів. За неповними даними, загинуло 5,5 тисяч попаснян.
На території району зазнали великих втрат частини, які брали участь в оборонних (1941-1942рр.) і наступальних (1943р.) боях. Безмовними свідками цих кривавих битв є 42 братські могили, що знаходяться в населених пунктах району. Тільки в селі Миколаївка поховано 834 воїна-визволителя. Останки 627 солдатів і офіцерів покояться в селі Троїцьке. Прізвища 489 загиблих військовослужбовців значаться на меморіальних плитах братської могили в селі Біла Гора. Всього ж в братських могилах на території Попаснянського району поховано майже п'ять тисяч воїнів.
Як символ вдячної пам'яті сучасників палає вічний вогонь на братській могилі в центрі Попасної. Понад п’ятдесяти обелісків, стел, пам'ятних знаків встановлено на братських могилах в населених пунктах району.
…Швидко мчить час, стираючи з лиця землі рови, окопи, воронки та інші сліди війни. Але в наших серцях живе і буде жити пам'ять про безсмертні подвиги синів і дочок рідної країни, які віддали свої життя заради миру, заради щастя наших дітей і онуків.

За матеріалами КНИГИ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНИ, Луганська область, т.10

Архівний відділ Попаснянської райдержадміністрації.