Місто Попасна було окуповане німецькими загарбниками 16 листопада 1941 року. У цей час Донбас захищала 12-а армія під командуванням генерала-майора К.А.Коротаєва.

Наш регіон захищали дві дивізії: 4-а Бежицька стрілецька дивізія під командуванням Героя Радянського Союзу, полковника Івана Павловича Рослого і 261-а стрілецька дивізія під командуванням Михайла Олексійовича Ненашева, яка стояла з південного боку. Обидві дивізії захищали наше місто майже два місяці.

У Бежицькій дивізії бився командир роти Олексій Гордійович Єременко, який прославився на весь світ своєю фотографією: 12 липня 1942 року, захищаючи Луганськ, він підняв залишившихся в живих солдат в 14-у за день контратаку. В цей момент його і сфотографував військовий фотокореспондент Макс Альперт. Під назвою «КОМБАТ» фотографія облетіла всі газети і журнали світу. Загинув Єременко у 26 км від Луганська у с. Хороше. У 1990 році на Бахмутській трасі йому був відкритий пам'ятник під назвою «КОМІСАР».

У зв'язку з наближенням ворога у жовтні 1941 року, на Попаснянському вагоноремонтному заводі з робітників був створений партизанський загін, який спочатку налічував 49 чоловік. Фактичним його керівником був слюсар Микола Платонович Михайличенко, а начальником штабу був обраний Преймаков Г.П. У квітні 1942 року партизани перебазувалися у кремінські ліси і влилися в загін під командуванням Я.І. Сиворонова. Об'єднаний загін носив назву «Грозний». Він виконував завдання радянського командування по збору і передачі інформації про ворога і діяв на територіях Луганської, Донецької та Харківської областей.

Життя віддали за праве діло учасники патріотичних підпільних груп. У Попасній підпільна організація була створена на базі локомотивного депо. Мета створення організації - збір і передача інформації про живі сили противника, пересуванні військових частин і з'єднань. Інформація передавалася за таємними каналами і потрапляла до радянського командування.

Події, які відбулися у ніч з 23 на 24 грудня, потрясли ворога своєю зухвалістю. У цей вечір більше 250 солдатів і німецьких офіцерів відзначали католицьке Різдво в місцевому клубі (район сучасної податкової).

Підпільниця Анна Пісаченко повідомила про це нашим коректувальникам, які в свою чергу передали інформацію до бронепоїзду «За Батьківщину». Поїзд підійшов до роз'їзду «Садовий» (з боку Первомайська). З нього було зроблено 4-5 влучних постріли і снаряди рознесли на друзки дерев'яну будівлю. Окупанти загинули всі.

Також підпільники підірвали привезену німцями дизельну електростанцію, що стояла неподалік від залізничного вокзалу. Навесні 1942 року всю підпільну групу зрадили, вона була заарештована в Артемівську (сучасний Бахмут) і страчена, загинула в тому числі і А. Пісаченко.

Зі спогадів очевидця, мешканця Попасної – Миколи Івановича Богомолова - відомо, що в середині листопада 1941 року все частіше чулася стрілянина із заходу, почастішали польоти літаків-розвідників, особливо над вокзалом і в центрі міста. Наші частини відходили слідом за зенітними батареями, які стояли у колишнього цегельного заводу (між останньою тоді вулицею Воровського і хутором Парусовка). 14 листопада у другій половині дня заскрекотали кулемети, почулися постріли гвинтівок і вибухи снарядів. Так тривало протягом двох-трьох днів. На вулицю ніхто не виходив. Потім все стихло. Богомолов з хлопцями, будучи у віці 13-15 років, зібралися і стали підходити по провулку до центру міста. Там вони побачили трупи наших солдатів. В цей час з вокзалу вийшов німець, щось крикнув і дав з автомата чергу в повітря. Всі розбіглися.

На вулиці Первомайській (де зараз Ощадбанк) хлопці побачили могили німецьких солдатів, на кожній з них був встановлений хрест з трафареткою, де вказувалися прізвища та ім'я похованих на німецькій мові. Могил було більше 20-ти. Виявляється, в цьому місці був запеклий бій. Три дні «жменька» наших бійців утримували місто і станцію, трималися скільки могли і загинули. Яка військова частина захищала місто Богомолов тоді не знав, але пам'ятає, що станція носила назву «імені П.М. Кагановича».

Після 16 листопада з'явилися перші німецькі війська, машини, обози і навіть танки. У місті був встановлений «новий порядок». Увечері не можна було виходити, за непокору розстріл. Скрізь нишпорили німецькі командири. Вони забирали у людей все їстівне, корм для худоби, перевертали все в хатах в пошуках теплих і дорогих речей, виганяли на вулицю з сараїв корів і кіз, а на їх місце ставили своїх коней. Якщо у людей це викликало невдоволення, худобу пристрілювали, така ж доля чекала і господарів. Котів і собак німці знищили в перші дні. Вони стверджували, що собаки навчені заздалегідь і підривають німецькі міни на лінії фронту. Так тривало майже два роки.

Місто перетворилося в руїни. Були зруйновані всі життєво-важливі об'єкти: цеха заводу, лікарня, школа, залізничний вокзал, міст тощо.

У вересні 1943 року частинами 259-ї стрілецької дивізії 32-го корпусу під командуванням генерала-майора Олексія Митрофановича Власенка Попасна була звільнена від окупантів.

Матеріал підготовлено  архівним відділом  Сєвєродонецької райдержадміністрації